Вірую в єдиного Бога!

Багато людей у сьогоденні свято впевнені, що вони вірять у єдиного Бога.

Але чи це справді так? Якби це спрвді було б так, то не існувало б релігійних воєн і суперечок, бо усі розуміли б що говорять про одного єдиного Бога, але називають його по-різному.

То ж кожен, хто рахує що саме він вірить у єдиного Бога тим самим заперечує свою віру у єдиність Бога! Тим породжує роздрібленість, роз'єднаність. Це так, якби серце і печінка спорили б поміж собою чия душа "єдина". І серце, і печінка та й усі інші органи нашого тіла мають одну нашу єдину душу, яка до кожного органу на його власній вібрації звертається.

Бог єдиний? Так! А раз він єдиний, то він єдиний як для нас так і для китайців і німців. І якщо вони теж говорять про єдиного Бога, то значить ми говоримо про одного єдиного Бога!

Якщо християни справді вірять, що є єдиний Бог, то чому вони не розуміють, що мусульмани, наприклад, вірять також у єдиного Бога? Аллах - це "ал"-велика "лах"-душа, це велика єдина душа, яка об'єднує все і всіх, це Бог Всевишній, поза яким нічого нема і не може бути, бо усе ним породжене і в ньому перебуває. То ж якщо ми говоримо про єдиного Бога і віримо, що він єдиний, якщо ми справді віримо, то ми повинні розуміти, що говоримо і віримо в одного Бога, але називаємо його по-різному. То хто ж правий?

Чомусь усі згодні, що говорити найкраще на мові батьків. Спілкуватися на мові, якою спілкувалися наші батьки і прабатьки. Багато людей знають, що споживати краще ті продукти, які вирощені на нашій землі. Чому? Та тому, що це і є бриніння рідної землі! Якщо ми переїдемо кудись в інше місце, то і мова наша зміниться і це нормально, бо дуже важливо щоб наше бриніння співпадало з бринінням землі, на якій ми знаходимося! Це питання здоров'я, це питання виживання!

То ж і до Бога звертатися найкраще на рідній мові, у рідному звичаї, обряді, називати рідними іменами, а не арабськими чи єврейськими, бо тільки на рідній мові, рідними іменами ми досягаємо найглибшого, найкращого і найшвидшого контакту з божественним, бо тільки так відбувається резонанс з Вишнім Світом на усіх рівнях нашого буття, нашого організму, душі, духу - усіх наших тонких і грубих тіл.

Багато років тому, я запитав священника греко-католика як відноситися до того, що паралельно з вірою у Ісуса у мене є віра, усвідомлення того, що так само як Ісус був на цій Землі у свій час так само і Крішна, Будда, Магомет і багато інших теж були і теж принесли у свій час своє знання.

Священник греко-католик мені відповів: "Так, справді вони були, справді принесли знання, але ми живемо на Україні..." - він правий, ми живемо на Україні! То чому ми повинні сповідувати греко-, чи римо-, чи якусь візантійську, чи ієрусалимську, чи ще якусь іншу обрядовість. Ми ж маємо свою мову і свій звичай, свій обряд і свою традицію. Беручи участь у обрядах інших народів ми підсилюємо егрегор чийогось народу, але ж не свого!

Бог єдиний! Це правда. Але він одночасно і багатопроявний. Він проявляється кожному народу як є найкраще саме для цього народу. Учитель в школі спілкується по-різному, різними термінами з учнями різних класів.

Бог кожному народу посилає своїх Учителів.

Тому і наш народ має свою власну духовну традицію - Радення Свароже, по якій передається духовне знання - Покон Роду Всевишнього. Це не заборони, заповіді чи інше. Заборонити не можна вільному та й не потрібно, бо заборони не потрібні тим, хто відає. Це система знань, принципів, правил за якими твориться, живе, розвивається, руйнується як всесвіт так і людина, це правила, за якими еволюціонує душа людини і за тими ж правилами розвивається соціум. Покон має 360 Карбів. Кожен карб описує якусь одну грань буття. Тобто, кожному дню в році відповідає окреме бриніння, окремий аспект буття, знання. І тільки 5 днів в році не враховуються, рахуються темними, це святки.

Яке глибоке розуміння світобудови! Яке широке світосприйняття, світогляд!

І ця глибока мудрість береглася як зіниця ока. А у моменти, коли починався занепад духовного знання, приходили Спаси. Спас - це той, хто знає, як перейти, пережити важкий момент, епоху. Це той, хто приносить те знання, яке на той момент найбільш необхідне цьому народу. Рівень еволюції душі Спаса такий, що він міг би уже втілитися і жити і Світі Вишньому, Божеському, але бачачи свою необхідність Роду Земному повертається на Землю і приносить необхідне на той час і тому народу знання.

Бог єдиний, але історія кожного народу своя. Так наш слав'янський нарід починається від праматері Слави 25 тисяч років тому, що підтверджується сучасними генетичними дослідженнями. Генетики кажуть, що гаплогрупа, яка об'єднує усіх слав'ян має 25000-літню історію на відміну від гаплогрупи, яка об'єднує єврейські народи. "Єврейскій" хромосомній гаплогрупі біля 5 тисяч років, що збігається з їхнім літочисленням, згідно якого зараз 5769рік від сотворення світу (звісно їхнього світу, а точніше їх самих, бо раз не було їх, то не було і їхнього світу).

Так як історія наша довга, то і Спаси до нашого народу приходили кілька разів.

Це і Дажбо, який научив сіяти і вирощувати зерно, тобто научив бути хлібопашцями.

Це і Рама, який вивів наші роди з-під потопу, який затопив низину навколо Руського озера і воно стало Руським, а пізніше Чорним морем. Про цей факт говорять сьогодні і турецькі, і французькі, і німецькі, і багато інших вчених. Спас Рама вивів наші роди, відродив нашу державу Арату, а згодом повів частину цих родів у Індію, куди приніс наші відичні знання. І індуси щороку відзначають день народження Рами, його прихід у Індію та його відхід з Індії. Вони відзначають і знають звідкіля він прийшов і куди пішов, а ми знаємо, відзначаємо?

Це і Орій, який який вказав нашим родам шлях у нові землі і привів їх назад, коли настали важкі часи. Він багато разів народжувався посеред нас піднімаючи рід на вищий щабель самоусвідомлення і розуміння світу.

Це і Колодій, який учив жертовності в ім'я роду свого.

Це і Мамай, якого до сих пір зображення висять у багатьох українських хатах. Спас Мамай приходив учити воїнів честі і вірності своїй Вірі, щоб захищали і берегли вони рід свій.

Тому й маємо у сьогоденні так багато "християнських" свят: Хлібний Спас (Дажбо), Маковий Спас, Яблучний Спас, Медовий Спас...

Шевченко писав "чужого научайтеся і свого не цурайтеся"! Знати чужих Спасів можна, але життєво необхідно в першу чергу знати і вшановувати своїх, бо Бог єдиний і бачить він, що необхідно кожному і кожному дає по-необхідності! То ж цінувати треба те, що Бог дав нам!

А дав Бог нам у першу чергу рідну землю і рідну мову, то ж шанувати маємо те, що Бог дав нам, тому й говоримо про рідну віру і Рода Всевишнього - Бога єдиного і багатопроявного, який Богами Рідними проявляється - Ладою Богородицею (ладушками наших жінок кличемо) та Сварогом Батьком (слово сваритися - діяти), Даною-водицею (сучасні вчені вже довели, що вода то жива сутність), Лелею (лелечками дівчат наших звемо), Перуном Батьком (сучасні фізики вже говорять, що блискавиці то така окрема плазматична форма життя), Макоша - Земля Матінка (ще у минулому столітті були досліди по спілкуванню з душею Землі і було доведено, що Земля жива), які же суть родичі наші, тобто предки наші, які по еволюційному розвитку своїх душ досягли Божественного рівня буття.

цей символ був присутній на гербі Львова (Історичний музей, пл. Ринок)

"Алатир" (звідси ж алтарь, вівтар, бо цей символ був центром капища, на якому вогнище жертовне горіло)- символ Роду Всевишнього, бо неможливо зобразити ликом, образом того, хто усе в собі об'єднує. Алатир зображався найвище на покутті (божниці) як символ Всевишнього Бога Роду.

Нещодавно езотерики мені сказали, що шукали самий потужній обережний символ і знайшли алатир.

То ж якщо ми українці, слав'яни, то розуміти маємо слова, які вживаємо в мові нашій, піснях наших. Розуміти символи, які на вишиванках носимо, на храмах, будинках, бруківці, гербах наших бачимо. Тоді силу двожильну будемо мати і ніхто не здолає нас!

"Розетка Перуна" - дуже потужний обережний символ

Тому й хочуть вороги наші і прагнуть так з усіх сил, щоб забудьками ми безродними жили, без сили своїх родових традицій були, без генетичної пам'яті роду свого занепадали. Але треба бути свідомими того, що потрібно нам, нашому роду, нашому народу.